ЭкоМел

Постановка проблеми: проблема бідності в Україні є досить актуальною в наш час, тому вимагає критичного аналізу дій з боку влади та прийняття стратегічного курсу розвитку економіки суспільства і виходу на більш якісний рівень життя людей.

Мета статті: Розкрити поняття бідності та знайти методи боротьби з нею з точки зору звичайного українця.

Виклад основного матеріалу. Дивлячись на нинішнє становище в Україні, нас цілком можна назвати країною контрастів. У нас є дуже багаті люди. Мільйонери і мільярдери, які їздять на Bentley, Porshe, Rolls-Royce, які живуть в 3-х поверхових будинках, у яких є «все». І звичайні люди, яких на жаль можна віднести до категорії бідного населення. Тобто середній клас як таковий відсутній. Але ж він повинен складати основну частину населення. Середній клас повинен становити більшість. Але з кожним роком «прірва» між багатими і бідними зростає. Багаті стають дуже багатими, бідні-навпаки [1].

Багато людей вкрай обурені відсутністю графи «проти всіх» у виборчих бюлетенях. У чому криється причина? У народу виробилася недовіра до влади. Кожен усвідомлює, що від його голосу рівним рахунком нічого не залежить. Наприклад, людина працює продавцем-консультантом в супермаркеті. Вона йде на вибори, віддає свій голос. Приходить нова влада, але нічого не змінюється. Людина як працювала, так і працює, як купувала хліб, так і купує, як заправляла машину недешевим бензином, так і заправляє. У кращому випадку нічого не подорожчає, і не введуть нові податки.

Спробуймо задуматись. У кожній, навіть найбіднішій державі є багаті люди. І навпаки, навіть у найрозвиненіших державах є бідні. Так чи є прямий взаємозв'язок між бідністю держави і бідністю населення? Багато звинувачують державу у своїй бідності. Мовляв винна у всьому система. І якщо змінити місце проживання, то життя зміниться на краще. Чи так це? Спробуємо подивитися на ситуацію вглиб. Розглянемо сюжет. Є скажімо людина. Назвемо його умовно, Петро. Петро живе на Україні, і працює на будівництві, і отримує 2000грн. на місяць. Його не влаштовує такий стан справ. І він переїжджає на ПМП до Німеччини. Там він влаштовується тим-таки будівельником, і отримує 1500 євро на місяць. Починаються дзвінки на Батьківщину: «Як я добре влаштувався». Але Петро не вказує, що життя в Німеччині обходиться дорожче, їжа дорожче, одяг дорожче, житло дорожче і т.д. Тобто рівень його матеріального забезпечення залишився на колишньому рівні. І багатим він не став, тому що в Німеччині середня заробітна плата в рази вище. Тобто Петро так і залишився на дні соціальної піраміди. Чому? Найпростіше в усьому звинувачувати державу, погодьтеся? Підвищилися ціни на хліб. Хто винен? Держава. Ввели новий податок. Хто винен? Держава. З урахуванням того, що ми не маємо впливу на систему, робити це по менше мірі- нерозумно [2].

Наведемо приклад. Середньостатистична людина, яка працює слюсарем на заводі. Корить державу у своїй бідності. Як виглядає день цієї людини? Ранок. Прокинувся, пішов на роботу, відпрацював зміну, прийшов додому, і просидів до вечора біля телевізора або у комп'ютера, і так кожен день. Хвилиночку, людина не докладає жодних зусиль, а винна держава?

У радянські часи кожен був працевлаштований. Кожен повинен був працювати. І в цьому була певна стабільність. З розколом СРСР ця стабільність зникла. Але у людей з'явилася можливість вибору. Стали прийнятні такі поняття, як бізнес, приватна власність і т.д. Ті, хто швидко адаптувався до нових умов зараз володіють великими підприємствами, виробництвами, магазинами. А той, у кого залишилася в душі ностальгія за старими часами так і ходить кожен день на роботу і скаржиться на свою бідність. А в чому причина? У людей залишився радянський менталітет. Поступаючи в ВНЗ ми свято віримо, що по закінченні будемо потрібні державі ... але по закінченні навчання багатьох чекає страшне розчарування. І коли попадаються на очі оголошення в газетах з розряду «Шукаю прибиральницю з вищою освітою», обуренню немає меж. І виникає тільки одне питання. Що робити?

Давайте подивимося на китайців. У деякому плані їх можна назвати еталоном працездатності. Їхнє населення складає більше одного мільярда. Але це не заважає працювати всім без винятку. Багато працюють на кількох роботах, у деяких робочий день практично в 2 рази перевищує норму, таким чином  вільного часу залишається тільки щоб поспати. Але вони працюють, і це їх не зупиняє. Тільки позаздрити можна в такому випадку.

Висновок. Будь-хто може критикувати владу, будь-хто може сказати: «А я б зробив по іншому». Але в теорії все просто. Це все поезія. А нам потрібна сувора правда життя. Кожен з нас, як він може вплинути на ситуацію в країні? Добре, конкретно я, студент 2 курсу, що я можу зробити, щоб зарплати стали вищими, щоб ціни знизилися? Щоб робочий день скоротили, щоб стипендія стала більше. Правильно, рівним рахунком-нічого. Так от, до чого я веду. Висловлювати свої невдоволення державі-це звичайно дуже добре. Але який в цьому сенс? Адже це таке невдячна справа. Можна все життя звинувачувати державу і прожити у злиднях. А можна адаптуватися під умови, які є. Як говориться, «Якщо гора не йде до Магомета, значить Магомет іде до гори», і чітко для себе усвідомити, якщо людина відчуває, що хоче жити краще, хоче велику житлоплощу, хоче автомобіль з великим об'ємом двигуна, нарешті, хоче їсти справжню ковбасу , а не сурогат, то це перша ознака того, що потрібно переглянути своє життя. Подумати, що можна змінити, щоб заробляти більше. Шляхи розвитку завжди є. Їх потрібно тільки знайти. Держава велика, таких як ми - мільйони. І починати треба в першу чергу з себе. Якщо-б кожен зробив хоч щось, то можливо, не все було б так, як виходить на сьогоднішній день.

Автор - Генсицький М.В., студент 21ЕК, Паршин Б.А. к.ф.н., доцент кафедри філософії і соціології

Список використаних джерел.

1. Васильева С. Суть всех реформ: бедные платят за богатых / С. Васильева // Газета «2000». – 2011. – 15 июля. – с. А6.
2. Попов А. Социальный взнос у нас и в Евросоюзе / А. Попов // Газета «2000». – 2012. – 27 апреля. – с.А6